By Експерти ГО “Центр UA” проаналізували програму кандидата в народні депутати від 95 округу Володимира Карплюка. Показово, що вона містить обіцянки, реалізація яких не входить до безпосередніх повноважень народного депутата України!
21 липня в Україні відбудуться позачергові парламентські вибори. На жаль, вибори до парламенту пройдуть за чинною змішаною системою, коли половина місць, а інша половина обиратиметься на мажоритарних виборчих округах. Попри численні спроби, статус-кво змінити не вдалося, – пише аналітик ГО “Центр UA” Ігор Мошенець.
У цьому контексті природно виникає питання щодо того, а які саме люди представлятимуть інтереси громадян безпосередньо в раді і яким чином ті кандидати, які позиціонують себе як незалежні самовисуванці, збираються втілювати свої програми, адже для того, щоб поданий законопроект став законом, треба 226 голосів “за”.
Станом на ранок п’ятого червня по всій Україні на округах балотується 21 кандидат. Ми вирішили проаналізувати програму одного з них, аби подивитись, наскільки змістовним є наповнення передвиборчих програм саме у кандидатів-мажоритарників.
Цим політиком став Володимир Карплюк – колишній мер Ірпеня, голова партії “Нові обличчя“. Широко відомим Карплюк став у 2015 році, коли на посаді мера Ірпеня задекларував аж 67 квартир. Будучи фігурантом кількох кримінальних проваджень, якому прокурор вручив кілька підозр, Карплюк влітку минулого року склав з себе мерські повноваження, мотивуючи це потребую готуватись до наступних виборів до Верховної Ради. Після цього він був на зборах обласного осередку БПП, де домовився про партнерство і підтримку з боку провладної партії, зокрема на парламентських виборах.
Утім, досвідчений на місцевому рівні політик може стати одним із фаворитів виборів у 95-му окрузі, на території якого і розташоване місто Ірпінь.
Попри це, передвиборча програма кандидата, м’яко кажучи, не вражає.
За все хороше!
Недолік, який майже одразу кидається у вічі – це використання загальних гасел. Подекуди говорячи у своїй програмі максимально широко та абстрактно, політик досягає ефекту, що кожен читач його програми у її тексті бачитиме щось своє.
До прикладу, кандидат висловлює таке гасло: “Рівність чоловіків та жінок у бізнесі, роботі та самореалізації “. Однак способів забезпечення рівності у цій сфері є достатньо багато, зокрема це квоти на посади, фінансові пільги, відповідні зміни в освітній політиці. Які із цих змін готовий адвокатувати депутата, а які ні, із тексту програми не зрозуміло.
Схожа ситуація і з обіцянкою про “забезпечення прав національних меншин”. Яких саме прав? Тут ідеться про освіту рідною мовою, гарантії представництва в парламенті, територіальну автономію в місцях компактного проживання?
Карплюк виступає і за те, що “за права людей з інвалідністю має відповісти кожен чиновник”. Тільки от яким чином? Своїми відрубаними кінцівками? І Голова Нацбанку теж якось відповідальний в цьому напрямку, якщо ідеться за всіх чиновників?
В контексті таких загальних гасел аж ніяк не дивно, що кандидат у програмі не зазначив, в рамках якого парламентського комітету він працюватиме у випадку свого обрання до Верховної Ради. Іншими словами, Карплюк так і не вказав свою майбутню “спеціалізацію” як депутата, адже бути фахівцем у всіх галузях політики практично неможливо.
Як можна побачити із подібних широких формулювань, критерієм оцінки якості політика є не його здатність красиво висловлювати хороші речі, а вміння показати, що він бачить конкретні кроки, якими цих позитивних цілей можна досягнути.
Забрати чужий хліб
У програми Карплюка є й інший недолік: вона містить обіцянки, реалізація яких не входить до безпосередніх повноважень народного депутата України, а є прерогативою інших відомств.
До прикладу, асфальтування доріг, ремонт шкіл та дитсадків, благоустрій населених пунктів, створення парків і скверів, очищення водойм, залучення інвесторів для створення нових підприємств на власній території – це все входить до компетенції місцевих рад. І можна бути стовідсотково переконаним, що мер блискуче ознайомлений із законом України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Тільки чомусь із цих обіцянок складається враження, що мер Ірпеня балотується на ще один термін, щоб бути градоначальником, а не щоб працювати у Верховній Раді.
Інше відомство, в якого Карплюк прагне “забрати хліб” – це Кабмін. У цьому контексті показовими є такі обіцянки кандидата, як збільшення оплати праці вчителів та лікарів, прийняття загальнодержавних програм по боротьбі з безробіттям та будівництві чи ремонту доріг. Зазначені щойно питання вирішуються на засіданнях уряду.
Безумовно, депутат опосередковано здатен впливати на рішення у цих сферах. Він має право звертатись до органів державної влади зі своїми пропозиціями або вимагати від них надання певної інформації. У свою чергу, Кабміну потрібні голоси народних обранців, щоб мати змогу приймати потрібні закони. Також фінансування тих чи інших урядових програм потребує виділення відповідних сум з державного бюджету, проект якого щороку затверджується у Верховній Раді.
Утім, створення відповідних урядових програм, освоєння коштів та ефективність здійснення планованих заходів (чи побудовані дороги не зійдуть зі снігом) є результатом діяльності саме урядових структур і аж ніяк не Верховної Ради.
Чи не є тоді подібні перебільшені обіцянки мажоритарників свідомим маніпулювання думкою виборців та використанням на свою користь їх поверхових знань про розподіл повноважень між різними державними органами?
Самоліквідація?
Третім слабким місцем програми є обіцяння кандидатом речей, що логічно не пов’язані з його майбутнім статусом.
Характерним прикладом цього є момент, коли Карплюк у своїй програмі заявляє, що виступає за “обрання депутатів виключно за відкритими списками”.
Про що йдеться в такому розмитому формулюванні? Очевидно, що мова тут, швидше за все, про перехід до пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними списками ( коли виборці голосують лише за партії, однак можуть вплинути на порядок кандидатів у списку)? Саме ця модель є базовою у Виборчому кодексі, що вже півтора року очікує на свій розгляд в другому читанні.
Однак такий варіант передвиборчої реформи фактично передбачає скасування мажоритарки. В цьому контексті виглядає досить дивно, що подібну пропозицію висуває саме депутат-мажоритарник. Адже такі народні обранці, як правило, є ярими прихильниками того, що саме вибори в мажоритарних округах – це прямий зв’язок депутата з реальними людьми. З іншого боку, за умови підтримки пропорційної системи з відкритими списками самоу кандидату було б логічніше іти у списках партії – тим більше,що він є головою партії “Нові обличчя”. Таким чином, у реальність підтримки виборчої реформи з боку екс-мера Ірпеня віриться слабувато.
Кінець мажоритарки?
Вибори в мажоритарних округах завжди мали скандальних характер, адже часто на них або напередодні виборів не обходилось без “засіванням гречкою”. Ні для кого не секрет, що для мажоритарників існують і більш опосередковані способи піаритись перед своїми виборцями за бюджетні кошти. Такі випадки зафіксовані і в команді екс-мера Ірпеня Карплюка.
Дослідження руху ЧЕСНО показало, що при розподілі коштів субвенції на соціально-економічний розвиток, статусні та впливові мажоритарники можуть залучати для своїх округів більші кошти. Також, в залежності від характеру політичних зв’язків народного обранця, можливе і залучення коштів районних чи обласних бюджетів. Однак із наближеними до влади депутатами щастить не всім, і, таким чином, подібне “представництво” сприяє нерівномірному розподіленню коштів між територіями різних округів.
Саме текст програм мажоритарників – зі загальними фразами, логічно суперечливими обіцянками та перебиранням на себе чужих повноважень – є підтвердженням тому, що проведення виборів на мажоритарних округах не здатне забезпечити прихід в політику нових ідей щодо того, як в країні впроваджувати реальні зміни на краще. Подібна система є є радше більш простішою способом для заможних людей потрапити до парламенту, хоч і купуючи лояльність виборців за бюджетні гроші.
Безумовно, Україні потрібно як і покращувати якість роботи парламенту та представництва різних інтересів в ньому, так і удосконалювати механізми регіональної політики, щоб надавати можливість місцевим громадам нормально розвиватися. Однак чи може існування мажоритарної складової на виборах убити тут одразу двох зайців – питання, яке дедалі більше викликає сумніви у своїй ствердній відповіді.
Джерело: pravda.com.ua
Коментарі